ми в медіа

Про «український безвіз» за часів Австро-Угорщини

Трохи більше ста років тому галичани та буковинці могли без перешкод дістатися центральної Європи. Питання було тільки в купівлі квитка. Про це можна дізнатися з проекту «Локомотив Європа», який було презентовано наприкінці квітня.

«Локомотив Європа» – це мультимедійний проект про міжкультурні зв’язки між Австрією та Україною крізь призму побудованої у 1866 році залізниці з Відня до Чернівців. Ведучі FM «Галичина» Софія Мусієнко та Мирослав Височанський поговорили з авторами проекту Марійкою Шелія та Андрієм Приймаченком про роботу над історією.

С.М.: Розповідайте, що це за такий унікальний проект і чому має таку назву «Локомотив Європа»?

А.П.: Одного разу ми були в Чернівцях і нам було відносно нудно. Пам’ятаю, ми сидимо на вулиці Кобилянській, на лавочці, я відкриваю Google, ввожу Чернівці і відкриваю сторінку на Wikipedia. Тоді ми прочитали, що у 1866 році на чернівецький вокзал прийшов потяг, який з’єднав Чернівці з Віднем. Я тоді подумав: ну нічого собі! Це що, можна було сісти в Чернівцях і доїхати до Відня залізницею? Ми почали шукати інформацію і дізнались, що таки можна було сісти в Чернівцях на потяг, а вийти у Відні. Тобто вже тоді був безвіз, вже тоді частина України була в єдиному культурному та цивілізаційному полі з Західною Європою.

С.М.: І ви вирішили відшукати цей поїзд, який з Чернівців відвезе вас до Європи?

М.Ш.: На жаль, цього поїзда вже нема. Але ми все ж таки їхали залізницею, бо навмисно не хотіли використовувати автобусів чи машин. Було справді цікаво порівняти, як все було тоді (150 років тому) і як є зараз.

С.М.: То ви знайшли цей маршрут і вирішили його дослідити, але тільки залізницею. Скільки часу ви провели в дорозі?

М.Ш: Ми порахували, що проїхали залізницею більше двох тисяч кілометрів. Скільки годин ми були в дорозі, зараз важко сказати. Але, наприклад, з Кракова у Відень потяг йде цілу ніч причіпними вагонами. А раніше цю відстань можна було подолати всього за декілька годин. Тоді ми зрозуміли, що цей простір між Україною та Європою в якійсь момент розірвався. Ми вирішили дослідити: чому так сталось і до чого призвело.

М.В.: для свого маршруту ви обрали шість найбільших міст (Чернівці, Івано-Франківськ, Львів, Перемишль, Краків, Відень), якими в ті часи люди подорожували поїздом з Чернівців до Відня. Можливо, коротко охарактеризуйте, що зараз в них відбувається?

А.П.: Ми хотіли розказати в першу чергу не так про залізницю, як про культурний та цивілізаційний зв’язок, який залізниця принесла не тільки на територію Буковини й Галичини, але й яку цивілізацію вона принесла на територію Австрії. Бо залізниця це що таке? Це обмін культурами.

С.М.: І, відповідно, ресурсами.

А.П.: Тому ми не просто їхали залізницею, ми в кожному з цих міст проводили близько шести днів, щоб поспілкуватися з місцевими активістами, з істориками, просто з мешканцями. Аби спробувати дізнатися нашу версію, чим живе кожне місто. «Нашу версію», бо за шість днів важко дізнатися про місто все. Тому це скоріше не журналістський матеріал, а щось на кшталт «нотаток подорожуючого». У той же час, це не просто «нотатки подорожуючого», бо ми все ж таки намагались розповісти про ці міста й з історичної точки зору.

С.М.: Ви подорожували Україною, Польщею, Австрією. Бачили шість міст, відкривали нові історичні пам’ятки. У вас одразу виникла така ідея, що це буде проект? Чи ви спочатку поїхали, побачили, описали, а потім: слухай, це треба видати, щоб це побачив ще хтось, окрім нас?

М.Ш.: Ми одразу знали, що це буде мультимедійний проект, тобто буде відео, текст і фото. Для того, щоб повністю, об’ємно описати всі ці міста. І, відповідно, ми вже на початку роботи шукали спікерів -наших героїв, з якими будемо проводити інтерв’ю.

С.М.: А хто це був?

М.Ш.: Від активістів, письменників до просто місцевих мешканців. З таких, які більшості відомі, то це Ярослав Грицак, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько.

М.В.: Ви подорожували і шукали дух Європи, дух старої, як то казали, бабці Австрії. Три міста українські – це Чернівці, Івано-Франківськ і Львів. Де цей дух Європи, на вашу думку, зберігся найкраще?

А.П.: Ці три міста, попри те, що вони ніби як поруч, насправді дуже різні. В кожному з них є свій фокус. Чернівці – місто із замороженим потенціалом, адже є можливість бути таким ж туристичним як Львів, але там ще себе шукають. В Івано-Франківську натомість намагаються створити нове місто, адже історичної частини там лишилось не так багато. А ось Львів по повній програмі «катає» на цьому австрійському, польському, європейському дусі. Я би сказав, що Львів використовує свою європейськість більше, ніж навіть Краків.

С.М.: Тобто сама Польща не використовує свій потенціал?

М.Ш.: В поляків просто інше ставлення до Австро-Угорщини. В них ставлення до тих часів, як до історії окупації. Натомість в Україні – це була історія можливостей, історія романтичних часів.

М.В.: Від періоду Австро-Угорщини до періоду сучасної української незалежності був ще такий етап, який називається етапом включення України до Радянського Союзу. Чи вплинуло це на історію цих українських міст й їхню європейську ідентичність?

А.П.: Замість того, щоб багато говорити, варто просто вийти на вулиці й подивитися, як виглядають будинки які стоять поруч. Навіть не знаючи, в якому році побудовано будинок, можна побачити, де був Радянський Союз. І, я би сказав, що в архітектурі особливо видно цю рану.

М.Ш.: Частина з тих, з ким ми спілкувались – це молоді люди, які ще не встигли багато пожити за Радянського Союзу. І їхня європейськість в тому, що вони не розуміють словосполучення, яке за часів Радянського Союзу було дуже популярним  – «инициатива наказуема».

М.В.: Ми багато говоримо про те, що Україна взяла від Європи. Але це був поїзд в дві сторони і Європа також щось брала з Галичини. Що у Відні чи Кракові ви бачили такого, що можна сказати прийшло звідси?

А.П.: У Кракові важко сказати, що прийшло звідси, тому що, наскільки я зрозумів, працюючи над історією, Краків та Львів були конкурентами. Львів був містом номер один, столицею коронного краю, Краків був містом номер два. Тому вони старалися не копіювати один одного, а пропонувати щось своє. Натомість Відень не є мононаціональним містом. Відень – це місто зустрічі всіх культур, які були в Австро-Угорщині, тому що у Відні були створені такі умови, аби всі національності почували себе комфортно. Там, якщо говорити про український слід, є греко-католицька церква. І в одну з неділь ми бачили, що вона була повністю забита під час служби. А іноземні туристи заходили всередину, хоч і не знали української мови, якою була служба, і фотографувались. І ця церква в самому центрі Відня.

М.Ш.: Також дуже багато студентів з України вчаться у Відні. Там є молодіжна організація – товариство української молоді. Вони проводять українські бали, тощо. Тобто у Відні достатньо представлена українська спільнота.

А.П.: Ось нещодавно там проводились Дні української культури в Австрії. І, зокрема, у самому Відні, де є пам’ятник українським козакам, які допомогли в обороні міста. Тобто Відень, на відміну від інших імперських міст, не виключав інші культури, він вбирав їх.

С.М.: Багато часу ви витратили на те, щоб проїхати цей маршрут, подивитися, поспілкуватися? І як потім відбувалося впорядкування матеріалу, який став проектом «Локомотив Європа»?

М.Ш.: Ми подорожували близько двох місяців і ще стільки ж пішло на впорядкування. Я писала текст, Андрій робив відео, які ми розбили на теми. Відповідно, у проекті є відео «Міф Галичини», «Галицька зарадність», «Інтернет ХІХ століття», «Германський дух» та «Літературний феномен».

А.П.: Треба ще уточнити, що коли ми їхали, то не знали, що будемо робити відео конкретно на ці теми. Ми зустрічались з істориками, з письменниками і говорили з ними про залізницю й ми для себе дізнавались багато термінів, які раніше не чули. Ось наприклад, «галицька зарадність».

С.М.: І де цей проект можна переглянути і чи можна його вважати таким туристичним путівником?

А.П.: Як туристичний путівник він навряд чи буде корисним. Адже там немає такого: “коли ви будете у Відні, то обов’язково сходіть туди!”. Але якщо турист їде у Відень і хоче дізнатися про історію міста загалом, то, прочитавши та подивившись наш проект, він дізнається про сторінку з історії Австрії та України.

М.Ш.: Почитати й подивитися наш проект можна на онлайн платформі, посилання на яку можна знайти на нашій сторінці у фейбуці – «Студія Peredova».

А.П.: Ми хочемо зробити серію таких міжкультурних проектів. Не тільки між Україною та Австрією, а може й між Україною та Сполученими Штатами, наприклад.

С.М.: Привідкрийте завісу, на які маршрути ви вже націлені?

А.П.: Позаземні!

Більше про проект “Локомотив Європа” тут: http://www.curiousmole.com/lokomotyv-europa